Управління міжнародними воєнно-економічним співробітництвом України на системних засадах

Abstract

Предметом статті є управління міжнародним воєнно-економічним співробітництвом держави, як відкритою системою з компонентами зовнішнього середовища, з метою запобігання реалізації загроз воєнно-економічній та економічній безпеці держави. Метою статті є визначення сукупності взаємодіючих суб’єктів міжнародного воєнно-економічного співробітництва в якості системного комплексу та обґрунтування необхідності управління міжнародним воєнно-економічним співробітництвом в межах певної ситуації на системних засадах. У статті використано системний підхід в якості методології дослідження системи міжнародного воєнно-економічного співробітництва (МВЕС) та її основних елементів. Основними результатами дослідження є висновок щодо необхідності виокремлення підсистеми міжнародного воєнно-економічного співробітництва із системи військово-технічного співробітництва України; розгляд МВЕС із системних позицій в якості об’єкту воєнно-економічної безпеки держави. Запропоновано визначити в якості системного комплексу сукупність взаємодіючих з системою міжнародного воєнно-економічного співробітництва України, як відкритої системи, суб’єктів зовнішнього середовища. Отримані результати можуть бути використані як підґрунтя прийняття управлінських рішень в органах державного управління з питань військово-економічного співробітництва а також при підготовці кадрів у цієї сфері, в наукових дослідженнях з проблем забезпечення економічної та воєнноекономічної безпеки держави. При розгляді основних елементів системи МВЕС України та форм їх взаємодії частково було висвітлено і її структуру, складність якої проявляється у тому, що, по-перше, конкретна діяльність кожного з них відбувається під впливом суб’єктів державного управління експортом зброї; по-друге, кожен з елементів бере власну специфічну участь у побудові та розвитку суспільних, економічних, правових відносин у наведеній сфері. Додатково слід зазначити координаційний характер їх взаємовідносин, які узгоджуються поміж собою на різних функціональних циклах життєдіяльності системи. З метою поліпшення управління взаємовідносинами обґрунтовується необхідність трансформації системного комплексу в метасистему (квазісистему) шляхом переводу ірраціональних міжсистемних взаємодій до переважно раціонального їх типу.