Система стратегічного управління знаннями як конкурентна перевага сучасної організації

Abstract

У статті розглянуто сучасні теоретико-практичні рекомендації щодо управління знаннями на підприємстві. Досліджено наукові праці, які присвячені проблемі управління знаннями. Наведено основні етапи моніторингу з побудови системи управління знаннями підприємства. Відзначено, що процес управління знаннями має бути керованим, контрольованим, створеним з певних послідовних взаємопов’язаних дій, зрозумілим для одержувача. Визначено основні завдання з управління знаннями на підприємствах. Запропоновано для полегшення управління знаннями на підприємствах використовувати інформаційні технології. Визначено основні перешкоди, які виникають при впровадженні системи управління знаннями. З метою мінімізації дії перешкод запропоновано використання підходів таких шкіл стратегічного менеджменту як когнітивна, навчання та культури, оскільки когнітивна школа ставить акцент на тому, що необхідно змінити одне з головних питань побудови стратегії, а саме: замість того що треба знати стратегу, необхідно запитати, в чому суть його розумового процесу, школа навчання намагається перетворити менеджмент в управління, що впливає за допомогою змін та привносить у вивчення процесу формування стратегії практичний зміст, а школа культури визначає підходи до побудови стратегії розвитку для організацій з багатою історією і культурою та привносить важливе колективне вимір соціального процесу. Запропонована система управління знаннями на підприємстві, до якої віднесено три підсистеми: управління людським капіталом; управління обміном знаннями (інформаційне забезпечення); управління комунікаційними технологіями. Основними умовами створення системи управління знаннями можуть виступати такі конкурентні переваги: створення умови для стимулювання та мотивації подальшого неперервного розвитку персоналу (через професійне навчання та самоосвіту працівників), що сприяє підвищенню ефективності професійного навчання та розвитку працівників; підвищення ефективності використання людського капіталу, що забезпечить покращення конкурентоспроможності підприємств (через створення середовища поділу та розповсюдження знань, залучення персоналу до командної роботи та інше); створення ефективного зворотного зв’язку із суб’єктами зовнішнього середовища тощо.