Mетодологічні аспекти раціонального поєднання підприємств в аграрному секторі економіки України

Abstract

Розглядається проблема раціонального поєднання малих, середніх і великих підприємств та необхідність у розробці відповідної методології. Доведено, що у довгостроковій перспективі бачиться можливим тільки двоєдине вирішення названої проблеми: з одного боку, послідовна орієнтація на ринкові відносини для гарантії забезпечення конкурентоспроможності продукції всіх підприємств – малих, середніх і великих; з іншого – підвищення якості життя, розвиток соціальної інфраструктури сільської місцевості, що збереже її як основу життєдіяльності і зайнятості населення. Зроблено спробу розробити відповідну методологію для вирішення проблем раціонального поєднання малих, середніх і великих підприємств аграрного сектору, що полягає у виборі ознак або показників, за допомогою яких можуть бути охарактеризованими або визначеними розміри підприємств та було побудовано шкалу для їх співставлення. Визначено необхідний обсяг виробництва і виробничі потужності підприємств. Вони можуть бути як сконцентрованими в одному місці, що формує велике підприємство, так і просторово розосереджені, що веде до створення середніх і малих підприємств в залежності від відстані розгалуження. Співвідношення підприємств залежить, таким чином, від їх кількості і складу. Обґрунтовано, що розміри наново організованих підприємств повинні корелюватися з розмірами діючих так, щоб їх загальна кількість була зв’язана із сумарною величиною потреб у відповідній продукції, необхідним рівнем резервних запасів, економічно виправданою величиною виробничих потужностей, рівнем культури споживання і ступенем використання вторинних ресурсів, швидкістю здійснення технічних і технологічних нововведень. Доведено, що тільки двоєдине вирішення названої проблеми: з одного боку, послідовна орієнтація на ринкові відносини для гарантії забезпечення конкурентоспроможності продукції всіх підприємств – малих, середніх і великих; з іншого – підвищення якості життя, розвиток соціальної інфраструктури сільської місцевості, що збереже її як основу життєдіяльності і зайнятості населення.