До питання тарифікації міських пасажирських перевезень у мегаполісах світу

Abstract

Зі зростанням інфляції у нашій країні, знеціненням гривні та подальшим зубожінням населення гострою проблемою постає відповідність плати за проїзд у міському пасажирському транспорті рівню якості цих перевезень, типу транспортного засобу, кількості поїздок та їх відстані. Метою статті є пошук залежності між кількістю населення (площею) міста, системою тарифікації проїзду пасажира , видами транспорту та документом, що підтверджує здійснення пасажирського перевезення. Проведено аналіз залежності використання тарифу від площі міста і кількості його населення (дані за 2014 р.). Для аналізу було відібрано 46 міст, які мають як спільний тариф на всі види транспорту (тобто весь міський транспорт оперується єдиною компанією перевізником), так і ті, де різні види транспорту оперуються різними перевізниками. Всього до розгляду було прийнято 80 різних тарифних планів. Більшість великих міст світу (особливо з чисельністю понад 1 млн. осіб) відходять від простого, але неефективного єдиного тарифу на користь більш складних. З одного боку це обумовлює наявність додаткових засобів контролю за безквитковим проїздом, а з іншого – прибирає «зрівнялівку» і дозволяє пасажирам самим визначати оптимальну для себе вартість поїздки за критерієм швидкість (час, відстань)/ дешевизна. Крім того, гнучка тарифікація дозволяє уникнути покладання на водія додаткових функцій касира, що унеможливлює приховування виручки з одного боку і відволікання від дорожнього руху – з іншого. Для м. Харкова, як європейського міста з населенням понад 1 млн. осіб варто провести заходи з уніфікації тарифів на транспорті, об’єднання перевізників у єдину транспортну схему із впровадженням секційного тарифу (оскільки більшість пасажирів міста використовують до проїзду на роботу не один, а декілька видів транспорту), розробки системи електронних постійних квитків із зменшеною вартістю проїзду (яку могли використовувати місцеві мешканці), встановлення електронних засобів контролю та оплати проїзду у наземному транспорті (по аналогії із метрополітеном), що дасть змогу зменшити витрати на кондукторів та підвищить надійність збору виручки від пасажирів.